Головний тренер збірної України з дзюдо Віталій Дуброва поділився враженнями про виступи своїх підопічних на Олімпіаді в Токіо, а також розповів про нове покоління дзюдоїстів, яке надалі представлятиме країну на великих змаганнях.

Про виступи українських дзюдоїстів на Олімпіаді в Токіо:

«Олімпійські Ігри завершилися, наша збірна здобула одну бронзову нагороду, одне п’яте та одне сьоме місця. Інші чотири спортсмени посіли дев’яті місця. Результат значно кращий за той, що був на Олімпіадах в Ріо-2016. Тоді в нас було одне п’яте місце та два дев’ятих. Але, насправді, хотілося трохи кращих результатів. Яків Хаммо боровся за бронзу, але програв. Тут багато факторів, які наклалися, але, в цілому, вважаю виступ команди задовільним. Ми крокуємо вперед, в нас дружна команда. Всі спортсмени  провели великий обсяг роботи, готувалися до Олімпіади та отримали свої результати.

Якщо брати по кожній ваговій категорії, то розпочну з хлопців. У категорії 60 кг Артем Лесюк посів сьоме місце. Дуже пристойно боровся, У 1/8 фіналу переміг діючого срібного призера ЧС Шарафуддіна Лутфіллаєва з Узбекистану, але, нажаль, у вирішальних поєдинках двічі поступився французу та голландцю, з якими він раніше боровся та перемагав. Десь не вистачило психологічної підготовки на вирішальні поєдинки. Цей тиск трохи піддавив його, але виступ можна вважати досить непоганим. Хоча, на мій погляд, на Олімпіаді вдалий виступ лише здобута нагорода, якщо на інших змаганнях можна дивитися на перспективу, то на ОІ потрібна лише нагорода. Вплинула на результат Артема й згонка ваги, але загалом це пристойний виступ.

66 кг – Георгій Зантарая (66 кг). Багаторічний лідер нашої збірної нажаль залишився без медалі. До Олімпіади він підійшов у непоганих кондиціях, одну сутичку виграв, іншу програв. В першому колі переміг іспанця Альберто Гайтеро, який є призером чемпіонату Європи цього року. Була дуже виснажлива сутичка, вони боролися більше 8 хвилин, перемога далася в додатковий час. Були розсічення у суперника й у Георгія, декілька разів зверталися до лікаря. Але на морально-вольових переміг Зантарая. Потім програв словенцю Адріану Гомбоку, з яким також раніше боровся, перемагав його в фіналі чемпіонату Європи 2017 року, але й програвав йому на Мастерсі в 2019 році. Нажаль, результат невтішний для Георгія і для мене, як для особистого тренера. Багато факторів було, в першу чергу, це перенесення Олімпіади, на момент старту Георгію вже було 33 роки. Плюс він багато витрачав енергії, розпилявся з цим походом у депутатство. На мій погляд, це не пішло йому на користь в плані підготовки, хоча останні три місяці він повністю відсторонився, готувався дуже добре. Десь не вистачило й психологічної стійкості. Гадаю, що в нього самого не було впевненості, він розумів, що не зробив всю роботу, яку потрібно було провести перед Олімпіадою. Незважаючи, на відсутність такої бажаної олімпійської нагороди, Георгій своїми феєричними перемогами на чемпіонатах світу та Європи назавжди вписав своє ім’я в історію українського і світового дзюдо.  

90 кг – Кеджау Ньябалі (90 кг). Це була його друга Олімпіада. Також боровся два кола, переміг в першому домініканця Роберто Флорентіно. Не треба дивитися, що це Домініканська республіка, бо це досить сильний спортсмен, він постійно тренується в Іспанії. Була непроста сутичка, Ньябалі виграв вазарі. У другому колі боровся з узбеком Давлатом Бобоновим, срібним призером ЧС цього року. Була рівна сутичка, Кеджау по силах було виграти, але він зробив технічну помилку, а гарні акторські здібності суперника допомогли йому виграти. Він закричав, схопився за лікоть і судді вирішили, що було грубе порушення, після чого Кеджау був дискваліфікований. Для Зантараї та Ньябалі, мабуть, це були останні великі змагання, вони планують завершувати свої спортивні кар’єри. Нажаль, їм не вдалося завершити на мажорній ноті, але маємо те, що маємо.

Останній чоловік від нашої збірної на Олімпіаді – це Яків Хаммо (+100 кг). Він поступився в поєдинку за бронзу. Боровся пристойно, досить непогані сутички. Переміг він сильних та досвідчених румуна Владута Сімонеску та узбека Бекмурода Олтібоєва, поступився срібному призеру ОІ-2016 та ЧС-2019 японцю Хісайоші Харасаві, якого на початку року перемагав на Мастерсі в Катарі. Також була довга сутичка, боролися вони ще 3 хвилини додаткового часу. Хаммо був близьким до перемоги декілька разів, виконував кидки на живіт, була спроба задушливого прийому. Але і в японця були шанси, така гостра боротьба, але більш вправним виявився суперник, який в додатковий час провів кидок. За бронзу Яків зустрічався з росіянином Тамерланом Башаєвим, який є срібним призером ЧС цього року. Хаммо трохи не витримав ті настанови, які були надані йому тренерами, мною особисто й Артемом Блошенком. Боротися в більш щільній боротьбі, не зупинятися, не йти в боротьбу Башаєва. Десь приспав його суперник, вдалося йому провести кидок та утримання, після чого лишився Яків без нагороди. Тут є також декілька факторів. Перший, на мою думку, пік форми Хаммо прийшовся на ЧС, який був за півтора місяці до Олімпіади. Там він був розкутим, виконував багато кидків, багато спроб, на Олімпіаді такого не було. Був зажатим та обережним. Це тиск Олімпіади. Ми намагалися втримати цю форму, але трішечки кондиції були не такими, як на Чемпіонаті світу у Будапешті. В принципі, Яківу лише 27 років, він націлений на свою третю Олімпіаду. Крок уперед зроблено, в Ріо він був дев’ятим, зараз – п’ятий. Будемо сподіватися, що він не зупиниться, в Парижі досягне своєї мети та здобуде олімпійську нагороду.

Троє наших дівчат, це Дар’я Білодід (48 кг). Наша єдина медалістка. Шанувальники дзюдо, спорту, сподівалися на золото. Але треба брати до уваги всі фактори. Чемпіонкою світу Дар’я була у 2018 та 2019 роках, а Олімпіада відбулася у 2021 році. Цей рік перенесення не пішов їй на користь. Вона перехворіла коронавірусом в досить нелегкій формі. Також були проблеми з вагою, психологічні. Весь час потрібно було себе обмежувати в їжі та воді. Я це все розумію, все відбувалося на моїх очах. Плюс тиск очікування від Олімпіади не пішов на користь Даші. Були дуже важкі сутички, насправді треба радіти бронзі. Це моя думка. Перша сутичка з сербкою Міліцею Ніколіч, наступна з португалкою Катаріною Костою, за бронзу з ізраїльтянкою Широю Рішоньї. Всі сутички перемагались на останній хвилині, або в самому кінці. В півфіналі Білодід поступилася японці Фуні Тонакі, яку до цього двічі перемагала у фіналах ЧС. Після карантину вона їй вже раз поступилася в Ізраїлі на Гран-прі. Була рівна сутичка, Дар’я навіть домінувала, але припустилася помилки і потрапила на утримання. Не зуміла вчасно розпустити захват. Це важко, тому що всі на Дар’ю готувалися, всі вивчали її техніку, всі вивчали її слабкі місця. Набагато легше піднятися на гору, чим потім на ній втриматися. Всі бачили, що на останніх змаганнях, кожна суперниця виходила на Білодід як на останній бій. Це не лише на Олімпіаді. Вважаю, що бронза – це великий успіх. Треба розуміти, що Дар’ї лише 20 років, вона зовсім юна дівчина і цей шалений олімпійський тиск їй вдалося витримати та здобути таку цінну олімпійську нагороду. Сподіваємося, що через 3 роки в Парижі, Дар’я змінить вагову категорію. Вона вже має досвід олімпійської підготовки, тому їй буде трошки легше. Я сподіваюся, що в Парижі в неї буде нагорода більш високого гатунку.

Анастасія Турчин (78 кг). Вона одну сутичку виграла, одну програла. Настя впевнено перемогла еквадорку Ванесу Чалу, дворазову чемпіонку Америки. Але поступилася в 1/8 фіналу голландці Гуусе Стенхьойс, багаторазовій призерці ЧС та чемпіонатів Європи. Наприклад, вона бронзова призерка останнього ЧС в Будапешті. Була рівна сутичка, програла в додатковий час. На мій погляд, трошки не витримала, трошки не дотерпіла. Не змогла ризикувати та поступилася. Тут така сама проблема, як у Хаммо, пік форми прийшовся на червневий ЧС, де вона боролася більш розкуто, ризиковано та агресивно. Ще й олімпійський тиск. Насті було по силам перемогти цю суперницю, незважаючи на її титули та більш високий рейтинг, голландка п’ята в світовому рейтингу, в той час, як Настя посідала 27 місце під час Олімпіади. Вона також отримала непоганий досвід. Якщо Турчин залишиться в спорті, то в Парижі їй буде набагато легше. Ті спортсмени, які пройшли цей складний відбір, вони будуть розуміти все, будуть морально підготовлені. Я завжди кажу, що олімпійський відбір та рейтингові змагання, це зовсім інший ґатунок змагань. Це дуже складно і психологічно, і фізично. Настя мала багато успіхів в кадетському дзюдо, в юніорському, молодіжному, але доросле дзюдо це зовсім інший рівень. Через травми вона практично перший рік відбору пропустила, повинна була наздоганяти своїх суперниць. Деякі були слабкіші за рівнем та класом, але враховуючи, що на змаганнях жеребкування йде за рейтингом, вона практично на всіх турнірах максимум у другому колі потрапляла на когось із фаворитів. Їй вдалося здобути олімпійську ліцензію за рахунок характеру, терпіння та працелюбності. Багато кто, в її ситуації міг би опустити руки та здатися. Настя боролося до останнього і зуміла на двох заключних стартах олімпійського відбору гарантувати собі  потрапляння в Токіо.

Остання наша спортсменка Єлизавета Каланіна (+78 кг). Вона одну сутичку виграла, одну програла. Нажаль, вона не проявила своїх найкращих якостей. Не зуміла вона по-справжньому побитися з турчанкою Кайрою Саїт, це етнічна француженка, дворазова чемпіонка Європи, призерка ЧС. Після перемоги над алжиркою Сонею Ассела ми всі сподівалися, що вона зможе дати бій, але турчанка, незважаючи на вік, їй 33 роки, досвідчена спортсменка, вона тактично підготувалася, відключила Лізі праву руку і вона не змогла боротися. Треба враховувати, що у Каланіної травма коліна, останній рік в коліні у неї була ціла зв’язка лише на 10-15 відсотків. Найближчим часом вона буде робити операцію, після чого буде зрозуміло, чи продовжить вона свою спортивну кар’єру.

Загалом, на мій погляд, наша збірна справила достойне враження. Статистів в команді не були, спортсмени віддавали всі сили, билися. Поступалися лише спортсменам, які вищі за рейтингом. Був важкий останній рік, важка підготовка. Але, хочу наголосити, що в нас була всебічна підтримка з боку Міністерства та Федерації дзюдо України, вони завжди оперативно закривали всі питання підготовки. Олімпійці були забезпечені всім необхідним. В підготовку команди були вкладені пристойні кошти. Бажаю виступ задовільним, але недомовленість трошки залишилася. Була б друга бронза, виступ можна було б вважати успішним. Ми на вірному шляху. Зараз після Олімпіади буде оновлення команди, зміна поколінь. В нас непоганий резерв. Починаючи з вересня на нашу збірну чекають нові старти – відкритий континентальний кубок у Сараєво та турнір серії Гран-Прі в Загребі. А в середині жовтня в Запоріжжі відбудеться чемпіонат України серед чоловіків та жінок, за підсумками якого буде сформовано остаточний склад нашої збірної на наступний рік і на новий олімпійський цикл».

Про нове покоління у збірній та найближчі плани команди:

«Спочатку розкажу про жіночу команду. Дійсно, лідер це Дар’я Білодід. Їй лише 20 років, вона залишається в спорт, сподіваюся, що їй вдасться показувати високі результати в новій ваговій категорії. Напевно, потрібен буде час, десь рік-півроку, аби адаптуватися. Це нова вагова категорія, нові суперниці, треба буде міняти тактику. Багато тонкощів. Із досвідчених спортсменів в команді залишається Анастасія Турчин. Сподіваюся, що вона залишиться в спорті, але цей вибір залишається за нею. В неї також перспективи непогані, вона спортсменка високого рівня та неслабкіша за тих дівчат, які стояли на п’єдесталі Олімпіади. Якщо їй вдасться уникнути травм, психологічних проблем, додати впевненості в собі, Настя здатна боротися за медалі на змаганнях найвищого рівня. Далі в нас йдуть молоді дівчата, яким зараз 20-21 років. В першу чергу, це Наталія Чистякова (70 кг), Єлизавета Литвиненко (78 кг), Юлія Курченко (70 кг), це всі молоді дівчата. Будемо сподіватися, що їм вдасться адаптуватися, перейти в доросле дзюдо за цей рік-два. Зараз вони будуть змагатися на юніорських чемпіонатах Європи та світу. Далі вже будемо пробувати їх у дорослому дзюдо. У важкій категорії в нас ще є Василина Кириченко. Цій дівчині 25 років, вона зі Львова, була чемпіонкою Європи серед юніорів, але висока конкуренція в важкій вазі. Свого часу у нас тут виступали більш досвідченні Ірина Кіндзерська, Світлана Ярьомка, Єлизавета Каланіна, Галина Тарасова. Кириченко не вдавалося пробитися з-за спин цих досвідчених спортсменок. Зараз в неї є така можливість, тим паче, що Каланіна через травму на рік бере перерву. Якщо Василині вдасться закріпитися лідером в цій ваговій категорії, то потенціал в неї є аби боротися на серйозному, як мінімум, європейському рівні.

У чоловіків в нас картина більш ширша. Не буду зупинятися на прізвищах, тому що в кожній ваговій категорії ми маємо по 2-3 спортсмени пристойного рівня, які можуть прогресувати та зростати в своїй спортивній майстерності. Всю картину буде більш видно після чемпіонату України. У тренерського штабу є якість намітки, але зараз не хочу називати прізвища, щоб нікого не образити, або не показати свою прихильність. Все ж таки чемпіонат України – це найголовніший старт цього року. Зараз наступає час тих хлопців, яким 20-23 роки, під час наступної Олімпіади їм буде 23-26, а це, як я вважаю, розквіт спортсмена. Тоді спортсмен вже має досвід і ще залишилося бажання та безстрашність. З віком спортсмени стають більш скутими та обережними. Побачимо, я вважаю, що в нашої команди досить непогані перспективи. Є перспективні хлопці і дівчата. Ми вже спілкувалися з президентом федерації Михайлом Кошляком, окреслили плани на олімпійський Париж. В першу чергу, це здобуття десь 8-10 ліцензій. В Ріо-2016 та Токіо-2020 в нас було по 7 представників. З них плануємо десь 5-6 чоловічих ліцензій та 3-4 в жіночій команді. А також необхідне обов’язкове потрапляння в командні змагання. Нажаль, цього року нам не вдалося потрапити, зараз буде трошки легше. Білодід підніметься на одну вагову категорію і зможе закривати 57 кг, є в нас і молоді дівчата в 70 кг, як я казав, Юлія Курченко та Наталія Чистякова. У важкій вазі у нас завжди хороші традиції, з 2000 року Україна завжди представлена на Олімпіадах в жіночій важкій вазі – Марина Прокоф’єва, Ірина Кіндзерська, Світлана Ярьомка, Єлизавета Каланіна. Загальна картина контурів нової збірної вже вимальовується. Треба покращити медальні здобутки, щоб було мінімум 2 нагороди. Будемо працювати, це велика спільна праця. Можливо буде якесь підсилення тренерського штабу, щоб структура була більш широкою. Щоб можна було охопити не тільки за ваговими категоріями, а й за направленнями, щоб з командою працювало більше спеціалістів. Більш чіткий формат буде після чемпіонату України серед молоді 14-16 вересня в місті Дніпро. Там відбудеться розширена тренерська рада, керівництво федерації, тренери, ми зустрінемося, підведемо підсумки Олімпіади, обговоримо наші помилки та вірні дії, та будемо більш чітко окреслювати план дії на наступний рік і на весь олімпійський цикл».

Читайте на нашому сайті також інтерв’ю спортивного директора нашого клубу Віктора Кощавцева.